Иво бобул биография личная жизнь
Бобул Иво (настоящее имя и отчество – Иван Васильевич) появился на свет семнадцатого июня 1953 года. Родиной певца является Буковина: украинское село Порубное, переименованное позднее в Тереблече (Глыбокский район, Черновицкая область).
Детство и юность певца
Семья была многодетной, достатки в ней были более, чем скромные. Мама – домохозяйка, папа – лесник. После смерти отца жизнь домочадцев стала еще тяжелее, поэтому мальчишке пришлось около года провести в интернате.
После окончания школы, подросток в туфлях старшей сестры, прикрытых длинными штанами, отправился поступать в славянское профтехучилище на Донетчине.
Обучаясь в ПТУ, юноша принимает участие в конкурсе художественной самодеятельности, который проводился между училищами, завоевывает звание лауреата (1969).
В 1972 году парня призывают на службу в армию, где он увлекается игрой на гитаре, участвует в песенных конкурсах и получает титул лауреата.
Путь к славе
В 1979 году молодого человека приглашают в вокально-инструментальный ансамбль “Море”, относящийся к Севастопольскому отделению Крымской филармонии. Определенный промежуток жизненного пути артиста связан с выступлениями в ресторанах.
В 1980 году подающий надежды исполнитель становится участником вокально-инструментального ансамбля Черемош (Черновицкая филармония). Спустя год переходит в коллектив под названием Живая вода, из которого ушла Лилия Сандулеса.
Впоследствии эта талантливая певица стала третьей женой не менее талантливого вокалиста.
Популярность и известность пришли к молодому человеку после участия в его судьбе нового директора филармонии. Лев Дутковский написал песенный материал для Бобула, который в скором времени выпустила всесоюзная студия Мелодия. Такие произведения, как Край мой, Звездная ночь, Если любишь, люби стали настоящими шлягерами.
Известность и успех
Однако в течении длительного времени после этого Бобул был известен только в пределах своего региона: осуществлял деятельность в филармонии города Тернополя, возглавлял ВИА Вавитон, где по совместительству был солистом (1984).
К широкому кругу украинского слушателя исполнитель возвращается в начале девяностых. 1990 ознаменовался рождением хита “На Украину возвращусь”. Этой песней он привлек внимание Александра Морозова, сотрудничая с которым певец завоевывает ведущее место на эстраде. В музыкальном центре композитора были записаны работы “Родной дом”, “Лунное колесо” и другие.
1991 год – начало нового творческого этапа в жизни певца и его супруги Лилии: Иво объединяется с ней в творческий союз. Дуэт популярен в Украине и за границей. Пара много гастролирует по зарубежным странам, там же выходит их альбом “Берег любви”.
После 10 лет совместного творчества и 11 лет семейной жизни они расстаются: к 2012 году брак известных музыкальных исполнителей подходит к логическому завершению, сценический тандем также завершает существование.
В 1995 исполнитель приобретает звание Заслуженного артиста Украины. В 1998 становится Народным артистом Украины.
К пятидесятилетнему юбилею музыканта были выпущены диски: “Тополиная любовь”, “Небеса твоих глаз”, “Эмигрантка”.
Деятельность в наши дни
Сегодня в сокровищнице артиста порядка сотни собственных работ на разных языках. В репертуар исполнителя входят и шедевры мировой классики (“Как молоды мы были”, “Памяти Карузо”, “Yesterday” и другие): маэстро придает им новое звучание своим особым исполнением. На YouTube наиболее востребованы песни “Осень” и “Липы цветут” (исполняет в дуэте с бывшей женой Сандулесой).
Иван Васильевич занимается педагогической деятельностью: обучает вокальному мастерству студентов Киевской муниципальной академии эстрадного и циркового искусства. Им разработана собственная методика преподавания.
Маэстро радует концертными турами. Устраивает грандиозные шоу в Национальном дворце Украина, начиная с 2004 года, когда состоялся его первый большой сольный концерт.
Далее с участием широкого круга знаменитых артистов имела место концертная программа “Осенний сад”(2008), с участием учеников артиста концерт по случаю 35 летия творчества “Берег любви” (2013) и другие не менее значимые программы.
На общественных началах выступал в роли помощника народного депутата Н. Федорука. Занимал и занимает активную жизненную позицию в социально-политической жизни страны.
Весной 2016 принял участие в флешмобе “Люблю свою страну”.
Личная жизнь
У певца трое детей. Старшие дети Руслан и Людмила взрослые: у них давно собственная жизнь. Младший Данила появился, когда артист состоялся и достиг возраста пятидесяти двух лет.
Он воспитывает его с четвертой женой Натальей.
Крестил малыша известный политик и бывший Президент Украины Леонид Кучма, в честь отца которого Иво и дал сыну имя.
Поделитесь статьёй в социальных сетях:
Источник
Советский и украинский певец (баритон), композитор, педагог, народный артист Украины. Настоящее имя Иван Васильевич Бобул. Певец часто гастролирует за рубежом: Канада, Португалия, Польша, Румыния, США, Испания, Италия и др. Многие песни из репертуара Иво Бобула стали народными шлягерами: «Душі криниця», «Місячне колесо», «Якщо любиш, кохай» и другие.
Дата рождения: 17.06.1953 г.
Родной город: село Тереблече (Черновицкая область)
Иво Бобул – необычный псевдоним знаменитого певца. Его настоящее имя – Иван Васильевич Бобул.
Будущий певец родился в многодетной семье. Его отец вскоре умер, поэтому мать отдала детей в интернат. В своих интервью Иво Бобул вспоминает о детстве со слезами на глазах. Певец рассказывает, что жил в беспросветной нищете. Он стеснялся своей внешности и социального положения.
Окончив 8 классов, Иво Бобул переехал в город Славянск (Донецкая область). Там он поступил в ПТУ.
В 1969-м году парень принял участие в конкурсе художественной самодеятельности среди училищ. На этом мероприятии Иво получил абсолютную победу.
После парень отправился в Черновцы, где работал строителем. Там же он научился играть на гитаре.
Позже, во время армейской службы, юноша продолжил петь в самодеятельности и давать многочисленные концерты.
Вернувшись на гражданку, долгое время Иво Бобул работал ресторанным певцом.
В 1979-м году его заприметил композитор В. Громцев. Он пригласил Иво Бобула на работу в Севастопольскую филармонию. Так началась большая карьера певца.
Спустя год он стал солистом ВИА «Черемош» Черновицкой областной филармонии.
В 1981-м году Иво Бобул перешел в состав ВИА «Жива вода», который функционировал при той же филармонии. Вместе с этим коллективом Иво Бобул записал свою первую пластинку. Ряд композиций, вошедших в этот альбом, вскоре стали хитами, которые прославили Иво Бобула. Так к нему пришла всеукраинская популярность.
В 1984-м году Иво Бобул начал работать в Тернопольской филармонии. Этот период стал забвением звезды. Певец пользовался популярностью исключительно в приделах Тернопольской области. Украина позабыла о своем музыкальном кумире.
В 1997-м году Иво Бобул стал солистом Черновицкой областной филармонии. В этот период он начал активно гастролировать и принимать участие во многих фестивалях.
Былую популярность Иво Бобул смог вернуть в 1990-м году. Тогда состоялся релиз его нового трека «На Україну повернусь», который быстро стал всенародным хитом. В том же году выше его первый сольный альбом «Душі криниця».
В 1991-м году артист начал выступать в дуэте с певицей Лилией Сандулесу.
Спустя год Иво Бобул вошел в состав творческой группы киевского театра «Этюд». Вместе с этим коллективом певец начал активно гастролировать по Америке. В 2004 году Иво Бобул приобрёл популярность среди молодежи. Это обеспечила группа «ТНМК». Коллектив записал саркастический трек «Иво Бобул» и снял на него клип. Сам же Иво Бобул предстал на видео в образе супергероя.
Певец также ведет педагогическую деятельность.
Иво Бобул не остается в стороне от политических событий. Он дал множество концертов в зоне АТО.
Личная жизнь
Иво Бобул был женат 4 раза. Одной из его супруг была певица Лилия Сандулесу. Последней избранницей певца стала женщина по имени Наталья.
Как признался Иво, он боялся вновь вступать в брак после тяжелого развода, но Наталья изменила его впечатления от супружеской жизни.
С ней певец познакомился на одном из своих концертов. Они перекинулись парочкой слов и разошлись. Вторая встреча стала совершенно внезапной. Иво и Наталья случайно пересеклись на Крещатике. Тогда певец взял контакты у своей поклонницы. Их телефонный роман длился 3 года. Наконец Иво предложил женщине переехать к нему.
Певец проверял чувства своей возлюбленной. Чтобы понять ее, он даже иногда прикидывался пьяным.
Через некоторое время у пары родился сын Даниил. У мальчика 12 крестных, одним из них стал Леонид Кучма.
От предыдущих браков у Бобула двое детей – сын Руслан и дочь Людмила. Руслан работает дальнобойщиком, Люда торгует на рынке в Черновцах.
Скандалы
В 2016-м году между певцом Иво Бобулом и силачом Василием Вирастюком разгорелся скандал. Вирастюка пригласили в Черновцы выступить на Дне молодежи. Организаторы поселили спортсмена в гостиничном номере. Эта роскошная комната была посвящена творчеству Иво Бобула. Василий Вирастюк снял обстановку комнаты на видео, приправив сюжет своими комментариями. В культурный шок спортсмена привели диски и концертные альбомы, хранившиеся под стеклом. Он отметил, что еще никогда не жил в музее. Вирастюк добавил, что ему страшно вообразить происходившее в этой постели.
Такой сюжет оскорбил Иво Бобула. Певец заявил, что никто не имеет права издеваться над его достижениями. Он также отметил, что если бы комната была создана в честь Майкла Джексона или Мадонны, Вирастюк не вздумал бы смеяться. Проблемой Иво считает неумение уважать украинскую культуру.
Состояние
Доходы Иво Бобула не представлены в открытых источниках.
Источник
Baikkall
Эксперт + Философ
9864
14 подписчиков
Спросить
5 сентября 2019
На эстраде во все времена присутствовала жесткая конкуренция. И даже талантливым исполнителям приходилось с большим трудом пробиваться к признанию. Иво Бобул пробился на профессиональную сцену уже в зрелом возрасте.
По мнению некоторых экспертов, украинский воздух оказывает благотворное влияние на вокальные данные местных жителей. В первую очередь эти наблюдения верны для уроженцев Черновицкой области. Знаменитый ныне исполнитель эстрадных песен Иво Бобул появился на свет 17 июня 1953 года в обычной украинской семье. Родители проживали в глухом селе Порубное. Отец работал лесничим. Мать занималась домашним хозяйством и воспитанием детей. Кроме Ивана, так записано имя певца в свидетельстве о рождении, в доме росли еще четверо братьев и сестер.
Ребенок рос неприхотливым и находчивым. Иво с малых лет знал цену копеечке в семейном бюджете. Не отказывался донашивать обувь, которая доставалась ему от старшей сестры. После скоропостижной смерти отца жизнь стала еще скуднее. Бобулу пришлось провести год в интернате. Он не стал получать среднее образование, а после восьмого класса поступил в ПТУ. В стенах училища Иво увлекся художественной самодеятельностью и научился прилично играть на гитаре. Он даже не мог объяснить друзьям, по каким причинам ему так легко далась техника игры на самом демократичном инструменте.
Когда подошел возраст, Бобула призвали в ряды вооруженных сил. Два года не прошли для него зря. Будущий знаменитый певец активно участвовал в различных вокально-инструментальных конкурсах. За успешные выступление командование части неоднократно объявляло рядовому Бобулу благодарность. Вернувшись на гражданку Иво стал подыскивать подходящую площадку для заработка. Его сразу же пригласили в один из фешенебельных ресторанов. Выдающиеся вокальные данные и фактурная внешность привлекли внимание специалистов. В 1979 году его пригласили вокалистом в Черновицкую филармонию.
Всесоюзная известность пришла к певцу после выхода диска на студии звукозаписи «Мелодия». По всем городам и весям звучали песни в исполнении Иво Бобула «Звездная ночь», «Край мой», «Если любишь, люби». Творчество певца оценили и на официальном уровне. В 1995 году ему присвоили почетное звание «Заслуженный артист Украины». Почти десять лет певец выступал на сцене вместе со своей супругой, певицей Лилией Сандулеску. Дуэт пользовался огромной популярностью не только на родной земле, но и за рубежом. Однако в 2012 году супруги и партнеры расстались.
В 2013 году певца наградили орденом «За заслуги». На парламентских выборах 2019 года Бобул баллотировался в народные депутаты Верховной Рады. Карьера на эстраде сложилась успешно, но в депутаты Иво не прошел.
О личной жизни певца часто пишут в желтой прессе. У него трое детей. Старшие Руслан и Людмила уже выросли и живут своей жизнью. Бобул женат четвертый раз. Муж и жена воспитывают сына Данила, которому нынче четырнадцать лет.
Источник
29 січня 2016 р.
Народний артист України Іво Бобул два роки співав у американському рестораніЗахеканий Іво Бобул біжить коридором третього поверху естрадно-циркового коледжу в Києві. Через затори запізнився на півгодини.
– Півміста стоїть, – пояснює.
У його просторому кабінеті – два великі вікна, стіл, фортепіано й розвішані на стінах афіші.
– Зверни увагу – тільки на одній написано “народний артист”. Раніше за ці звання ми боролися. Зараз на них ніхто не звертає уваги. Стільки народних артистів, що плюнути нема де. Вони недостойні цього звання. Часом тікаю від них, щоб не стояти поруч. Соромно.
Іво Бобул сідає за стіл. Ставить мені стілець навпроти.
– Моє село – біля самого румунського кордону, останній форпост України. Мати – румунка, батько – румунського походження. У школі була румунська мова. Але в селі – один із найбільших україномовних інтернатів. Там навчився розмовляти українською, граючи з хлопцями в футбол. Скажи, а можу російською говорити?
Іво БОБУЛ 62 роки, співак. Народився в селі Порубне, нині Тереблече, Глибоцького району Чернівецької області в румунській сім’ї. Має чотирьох братів і трьох сестер. Батько був лісником і грав на цимбалах, мати співала. Закінчив восьмирічну школу. В професійно-технічному училищі № 76 у Слов’янську Донецької області освоїв професію токаря й навчився грати на гітарі. Працював будівельником у Чернівцях. В армії грав у оркестрі. Після служби співав у чернівецьких ресторанах. Був музикантом вокально-іструментального ансамблю ”Море” Кримської філармонії, ”Черемош” та ”Жива вода” Чернівецької філармонії. Тоді записав першу платівку з післями Левка Дутківського. Працював на бек-вокалі в Лідії й Ауріки – сестер Софії Ротару. У 1990 році народним хітом стала пісня Іво Бобула на музику Остапа Гавриша ”На Україну повернусь”. Співали дуетом із Лілією Сандулесою. Відомі їхні спільні пісні ”Берег любові”, ”А липи цвітуть”, ”Пізня зустріч”. Побралися і на два роки виїхали до США. Виступав у ресторані друга. 1994-го повернувся в Україну. У 1998 році став народним артистом України. Гурт ТНМК створив гумористичну пісню ”Іво Бобул”, де співака подав у вигляді супергероя. Іво Бобул має іменну зірку на алеї зірок у Чернівцях. Нагороджений орденом Миколи Чудотворця I ступеня і Ярослава Мудрого V ступеня. Випустив вісім пісенних дисків. Багато пісень з його репертуару стали народними шлягерами: ”Небеса очей твоїх”, ”Емігрантка”, ”Душі криниця”, ”Якщо любиш, кохай” та ін. Вісім років викладає вокал у Київському естрадно-цирковому коледжі. Переглядає українське поетичне кіно 1970-х і бойовики з Ніколасом Кейджем та Деніелом Крейґом. Любить, коли йому читають уголос. Син Руслан працює далекобійником у Сполучених Штатах. Дочка Людмила живе в Чернівцях. Має три внучки. З дружиною Наталею виховують 10-річного сина Данила. Його хрестив Леонід Кучма. Живе в Києві. Часто гуляє Оболонською набережною
Як вам зручно.
– У нас в селе очень недоверчивые люди, потому что живут на границе: одни побили – ушли, другие побили – ушли. А люди – как на бочке с горючим. – продовжує вже російською Іво Бобул.
– Батько воював при Австро-Угорщині. Чотири поранення мав. Помер, коли я був у сьомому класі. Після цього життя змінилося на 180 градусів. Родина стала дуже бідувати. Мама віддала хлопців у школу-інтернат, а дівчат лишила біля себе. Я в інтернаті рік провчився. Він у мені виховав самостійність. Коли мама приїжджала й привозила ласощі, збиралася вся школа. Стояли й дивилися. Ми гостинці віддавали їм. Малі підходили до мами й казали: “Візьми мене. В мене мами немає”. Запам’ятав макарони з сиром на сніданок в інтернаті. Така смакота була.
Раз грали на гітарі на автостанції. Старші люди почали обурюватися: “Що ви тут галас підняли!” А нам – пофіг. Приїхала міліція. Мене і друга Колю спакували у “воронок” і пішли по інших. Дверей не замкнули. Ми втекли. Після цього зрозумів, що неправильним шляхом іду. Тому попросився в армію. Кажу: “Заберіть. Відправте у стройбат”.
Не шкодували?
– Армія зробила з мене людину. По-перше, дисципліна. По-друге, потрапив у штабний оркестр без музичної освіти. “Дідами” там були хлопці-німці – діти полонених під час Другої світової. Їхні батьки так і залишилися в Союзі. Навчили мене нотної грамоти. Я на альтушці (альт. – “Країна”) грав.
Повернувся в Чернівці. Півроку ремонтував вагонні генератори на залізниці. Потім запропонували в ресторані співати. Почуємо нову закордонну пісню, за день вивчимо – і ввечері вже співаємо. Заробляли непогано. Замовити пісню коштувало 3 карбованці. Нас було четверо. На весіллях мали по 50 карбованців на людину. Це були 1970-ті.
Пам’ятаєте свої перші брюки-кльош?
– Я тоді був наполовину худіший, ніж зараз. Перші мої кльоші були чорні й коричневі в клітинку. В ательє пошив. До холош прикріплювали лампочки, щоб світилися. У кишені носили батарейку – пульт управління. Ідеш – а воно блимає. Потім з’явилося взуття на платформі, – показує товщину п’ять сантиметрів розчепіреними пальцями. – У Чернівці поляки привозили імпорт. Фарцовщики купували й приносили нам у ресторан.
Волосся довге завжди мав. Тоді всі під “бітлів” косили. Нас, патлатих, ловили на вулиці комсомольці-дружинники, завозили в перукарні й силоміць стригли наголо. Артисти особливо намагалися виділятися. Ми ж все-таки в ресторані грали. У нас була форма: білі сорочечки, тоненька краваточка, чорні брюки.
Постригся раз, коли запросили працювати в Кримській філармонії. Через рік звільнився, бо не хотів співати хітів, які розкрутили Зінкевич і Яремчук. Хотів своїх. Повернувся в Чернівці.
Там часто виступали югославські, угорські, польські групи. Багато з них приходили після концерту вечеряти в ресторан “Чернівці”. Так познайомився з німецькою групою “Пудіс”, молдавською “Норок”. З “Пєснярами” (білоруський гурт. – “Країна”) по сто грамів пили. Розмова – тільки про музику й інструменти. Про машини й статки не говорили.
В югославів, угорців купували гітари, бас-гітари. У нас же нічого не випускали. Якось моя група “Жива вода” мала виступати в Харкові – з московськими музикантами, в літньому театрі “Україна”. Москвичі приїхали перші. Ми прийшли на майданчик, а він уже міліцією оточений. Арештували всю апаратуру москвичів, адміністратора групи, хлопців відправили в Москву, а нас – у Чернівці. Нашу апаратуру не забрали, бо ми не встигли її дістати. Від КДБ постійні питання були: “Звідки у вас ці мікрофони? За які гроші купили?” Зазвичай музикант приходив у групу зі своїм інструментом. Співак – зі своїм мікрофоном. Те, що філармонія отримувала від держави, не годилося.
Але проблеми зі звуком на сцені були не тільки через погану техніку. Часто плели інтриги. Хлопці вимикали мені ревербератор, озвучку, грали в іншій тональності.
Чому?
– Керівником “Живої води” був Левко Дутківський. А в нього був принцип “розділяй і владарюй”. Давав не ті пісні, що підходять до мого голосу. Атмосфера була нездорова. Доходило до того, що мікрофони крали.
Вирішив створювати свою групу. Мусив піти з Чернівецької філармонії. За мене лише парторг заступилася. “Що ви робите? – сказала. – Хлопець хороший! Дайте можливість працювати”.
Ваш тандем із Лілією Сандулесою склався на початку 1990-х. Як працювалося музикантам у ті роки?
– Дуже важко. Грошей не було. Люди хотіли концертів. А чим розраховуватись? Чим могли. Приносили натурпродукти.
З Лілією поїхали в Америку – до друзів. Зустрів Славу Медяника, з яким працювали в “Живій воді”. Він саме відкривав ресторан. Каже: “Поможи. Ти ж співав у ресторані. Знаєш як”. Погодився на півроку – лишився на два.
Що змусило вас повернутися додому?
– Ностальгія, – зітхає Іво Бобул. – Це відчуття настає зненацька. Я вже не хотів нічого, – ковтає воду з пляшки. – Далі говорити не буду. Бо душа щемить.
У Росію не кликали?
– Пропонували неодноразово. Саша Сєров (російський естрадний співак. – “Країна”) казав: “Приїжджай до мене, що ти там сидиш, пропадеш”. І правда. Ставлення до артистів у Києві було ніяке. Щоб визнали в Україні, треба було поїхати в Москву, стати популярним там, а потім повернутися сюди. У державного керівництва тут були любимчики. Я був нелюбимчиком. Ну, і фіг з ним!
Чому так?
– Бо румун! Запросили в Канаду на гастролі. А тут кажуть: для поїздки треба міняти національність чи прізвище. Я сказав, що цього не робитиму. Замість мене поїхали інші. А Москва навпаки – запрошувала всіх талановитих. Але я не поїхав. Іноді шкодую. Тут ніколи не визнають, що ти – хороший співак, композитор, аранжувальник. Взагалі – що ти хороший. Ситуація не змінилася.
Ви – один із небагатьох артистів, хто під час помаранчевої революції підтримав Віктора Януковича. Певний час були в опалі.
– Даремна була та революція. Кучма хотів у Європу йти. Якби хтось прочитав його книжку “Україна не Росія”, багато що зрозумів би. Справді, Україна – це не Росія, і ніколи ми не будемо братами. Ми просто сусідами були.
Ваш стиль не змінюється роками.
– Зачіски, штани, піджаки – це все фігня. Артисти високого польоту виходять на сцену в одному костюмчику й просто починають співати. І зал уже впав. Артист повинен дивувати людей не голим задом.
Зараз у музиці ступор скрізь – не тільки в Україні. Студентам на екзамені забороняю виконувати пісні нових груп. Щоб таке співати, треба або вколотися, або сильно напитися. Гіпнотичні одноманітні ритми – це музика ні для голови, ні для ніг. Моє покоління виховане на хороших світових стандартах.
Чому розпався ваш дует із Лілією Сандулесою?
– Два коти в одному мішку – це дуже складно. Жінка-артистка завжди хоче бути лідером. Я – теж. Писав пісні для себе, а вона: дай мені. Доводилося віддавати. Не знаю, який чоловік може витримати життя зі співачкою. Він не повинен бути в мистецтві. Творчій людині часто хочеться у свій барліг залізти і щоб ніхто не чіпав. Три дні там побути. Привести свої думки й організм до ладу. Дружина-артистка мені цього не давала.
Нинішня дружина це розуміє?
– Наталя – психолог. Познайомилися випадково – вона прийшла на мій концерт. Почали зустрічатися не одразу. Я одружуватися боявся. Як розлучився з Лілією, сказав: усе, не хочу. Було боляче. І першій дружині, і Лілі залишив усе. А замість цього отримував ляпаси постійні.
Дружину попросили залишити роботу?
– Коли народився син, за ним мав хтось дивитися. Я – на гастролях. Данилові вже 10 років. Я дуже його чекав. Був у сусідній палаті, коли він народжувався. Мені першому поклали його на груди. Лікарі сказали: “Тепер у вас такий зв’язок буде, що він без тебе не зможе”. І справді. Він досі спить із нами. У нього є своя кімната, своє ліжко. Я його на ніч заколисую. Потім він приходить, виганяє маму в кімнату й зі мною спить. Запитую: “Скільки це триватиме? ” – “Завжди”.
Ми пройшли з ним захоплення будівництвом. Потім займалися космосом. Радіостанції встановили в одній кімнаті й іншій – перемовлялися: він на Місяці, я – на Марсі. Далі було “Леґо”. Після цього довелося купити макет “Титаніка”, – Іво Бобул розводить широко руки. – Тепер нарешті син перейшов на комп’ютер.
Ні в чому не відмовляєте?
– Бо в мене іграшок не було. Корова, свині і м’яч – усе. Двір великий – грали у футбол. Батя стільки вікон поміняв!
Після розмови спускаємося сходами. У коридорі коледжу гурт студентів голосно і з вигуками співає під гітару.
– Гітару настройте, мужики! – просить Іво Бобул.
Розмовляла Валерія РАДЗІЄВСЬКА, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО
Источник