Валерій леонтьєв біографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Леонтьєв.

Валерій Я́кович Лео́нтьєв (рос. Вале́рий Я́ковлевич Лео́нтьев, *19 березня 1949, Усть-Уса, Комі АРСР, Російська РФСР) — радянський і російський співак, актор. Народний артист Росії (1996), лауреат премії Ленінського комсомолу (1985), Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (2005), Ордена Пошани (2009) та Ордена Дружби (2014). володар премій World Music Awards, ZD Awards, Овація, Золотий Грамофон, практично беззмінний переможець номінацій «співак року» і «шоу року» за 1980—2001 роки в російських музичних рейтингах того часу.

1991 року отримав премію в Монте-Карло World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу у Радянському Союзі. 28 березня 1998 на «Площі зірок» у ГЦКЗ «Росія» заклали іменну плиту Валерія Леонтьєва. У 2009 році Іменна зірка Леонтьєва з’явилася на «Алеї зірок» Слов’янського базару у Вітебську.

П’ятиразовий володар Національної російської премії «Овація» у тому числі в номінації «Жива легенда» 1998 року, Восьмиразовий володар премії «Звукова доріжка» в тому числі в номінації «Легенда» 2009 року.

Народився в селі Усть-Уса Комі АРСР в сім’ї оленярів і зоотехніків. Дитячі роки пройшли у селі Невикбож.

Сімейний стан — одружений.

Записав понад 30 платівок і компакт-дисків, з яких багато розходилися мільйонними тиражами.

Життєпис[ред. | ред. код]

З’явився на світ в березні 1949 року в невеликому селі Усть-Уса, в Комі. Його сім’я не мала ніякого відношення до мистецтва. Леонтьєві жили дуже скромно. Батько займався оленярством і працював ветеринаром. Яків Степанович Леонтьєв був помором з Архангельської області. Мама Катерина Іванівна Клюц народилася в Україні. Хлопчик був пізньою дитиною, він народився, коли матері виповнилося 43 роки. Крім нього в сім’ї підростала старша сестра Майя.

Незабаром з Усть-Уса сім’я перебралася на батьківщину батька, в Архангельську область. Раннє дитинство Валерія пройшло в селі Верхні Матігори. Коли хлопчикові виповнилося 12 років, Леонтьєва знову переїхали. На цей раз в Іванівську область. Зупинилися в місті Юр’євець на мальовничому березі Волги.

У дитинстві і юності рідні Валерія помітили, що хлопчика тягне до творчості. Він непогано малював, був дуже пластичний і добре співав — навіть виконував соло в шкільному хорі. А ще він брав активну участь у шкільній самодіяльності і з задоволенням ходив в драмгурток. Але про те, щоб стати артистом або співаком, простий хлопчик з дуже небагатої сім’ї навіть не мріяв.

Після закінчення 8-го класу Леонтьєв здав документи в радіотехнічний технікум в Муромське, але провалив іспити і повернувся довчатися в рідну школу. Мабуть, гени батька-помора позначилися, і Валерій все більше починає мріяти про роботу, пов’язану з морем. У старших класах він практично зважився після закінчення школи виїхати до Владивостока і поступити на океанолога. Але для скромної в своїх доходах сім’ї такі витрати виявилися не під силу. Саме тоді Валерій Леонтьєв усвідомив, що є ще одна професія, з якою хотів би пов’язати життя. І він ризикнув: в 1966-му подав документи в Московський “ГІТІС”, вибравши акторський факультет. Але нерішучість і комплекс провінціала зробили свою справу: в останній момент Леонтьєв забрав документи з приймальної комісії.

Повернувшись в свій Юр’євець, Валерій відразу ж пішов на роботу. Перепробував він багато всього: працював електриком, листоношею, різноробочим на цегельному заводі і навіть кравцем. Але освіту треба було отримати, і Валерій вступив у гірничий інститут у Воркуті. Увечері він навчався, а вдень заробляв собі гроші на життя, працюючи лаборантом у НДІ і креслярем одного з проектних інститутів Воркути. Довчився Леонтьєв лише до третього курсу і кинув навчання: душа не лежала до майбутньої професії. Проте чим далі, тим більше хотілося співати і виступати на сцені. Вогні софітів і аплодисменти залів, повних публіки, вабили хлопця все сильніше.

Початок творчої біографії Валерія Леонтьєва було покладено в 1972 році. Його перший сольний концерт відбувся 9 квітня в одному з будинків культури Воркути. Перший успіх дуже надихнув молодого виконавця, і незабаром він став переможцем регіонального конкурсу «Ми шукаємо таланти» в Сиктивкарі. Цікаво, що нагородою за перемогу стало навчання в Москві, у Всесоюзній творчій майстерні естрадного мистецтва Георгія Виноградова. Чому Валерій, почавши вчитися, майже відразу кинув навчання, історія замовчує. Відомо тільки, що він повернувся в Сиктивкар, в місцеву філармонію. Незабаром Леонтьєв стає солістом колективу «Відлуння». Музиканти підготували дві програми і разом з новим солістом Валерієм Леонтьєвим об’їхали ледь не всі міста Радянського Союзу. Але концерти проходили не в великих залах, а всього лише на сценах місцевих Будинків культури.

Лише 1978 року Валерій вперше виступив на сцені Великого концертного залу в Горькому. Концерт пройшов з великим успіхом, і співак отримав запрошення працювати в міській філармонії. Він погодився, але лише з умовою, що його відправлять на Ялтинський всесоюзний музичний конкурс. Так і сталося. За виконання музичної балади «Пам’яті гітариста» в Ялті Леонтьєву вручили першу премію. Конкурс транслювався на всю країну. Влітку наступного року у Валерія Леонтьєва нова і ще більш гучна перемога: головна премія на 16-му Міжнародному фестивалі естрадної пісні «Золотий Орфей» в Сопоті. Там же вперше він з’явився в оригінальному сценічному костюмі власного авторства, за який болгарський журнал мод вручив йому спеціальний приз.

На початку 1980-их Валерія Леонтьєва знали вже всі: він співав мало не у всіх збірних концертах на найзнаменитіших майданчиках.

Чорна смуга в житті виконавця, як не дивно, почалася через його успіху на фестивалі в Єревані. Він отримав приз популярності, але потрапив в опалу через компліменти американських журналістів, які написали, що Леонтьєв за манерою виконання дуже схожий на Міка Джаггера. Радянським чиновникам від естради це дуже не сподобалося, і цілих три роки Леонтьєва не показують по телевізору і не запрошують на столичні концерти. Крім всіх творчих неприємностей, в цей період Леонтьєв переніс серйозну операцію з видалення пухлини горла. На щастя, голос незабаром відновився, а повернутися на сцену співакові допоміг Раймонд Паулс, який у той час вже мав чималий вплив.

До того ж співак згадав, що до цих пір він не має освіти. Цього разу він вступив і закінчив інститут культури в Ленінграді, де отримав диплом за спеціальністю режисер-масовик. У цей час Валерій Леонтьєв дав у місті на Неві майже два десятки концертів, які пройшли з аншлагом.

1983 року Леонтьєв знову купається в славі і популярності. І знову завдяки композитору Раймонду Паулсу. Саме він віддав виконавцю ціле відділення свого авторського вечора. Концерт відбувся в столичному концертному залі «Росія».

1985 року Леонтьєв отримав премію Ленінського комсомолу. А після цього поїхав до Афганістану разом з групою артистів. 1986 рік ознаменувався поїздкою до Чорнобиля, де співак виступив у селищі Зелений мис. А в 1987 році Леонтьєв вже став Заслуженим артистом України та закінчив ВНЗ.

1991 року Леонтьєв отримав премію The World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу звуконосіїв в СРСР.

Приблизно в 1993 відбувся помітний поворот у творчості Валерія, можна сказати, що він перейшов від «програми» до «супер-шоу». Першим таким «супер-шоу» стало «Повний місяць», в якому ми бачимо перед собою вже майже сучасного нам Леонтьєва.

1994 року пройшла ще одна вкрай цікава програма — «Красуня і Казанова», «красунею» в якій стала Джина Лоллобриджида.

1995 року почалася робота над новим диском «По дорозі до Голлівуду», і на студії «AGM» в Голлівуді були записані 11 нових пісень композитора Юрія Чернавського і поета Олександра Маркевича.

9 березня 1996 року Леонтьєву було присвоєно давно заслужене звання Народного артиста Росії.

28 березня 1998 року в самому центрі Москви, недалеко від Кремля, пройшла урочиста церемонія закладки іменної зірки Валерія Леонтьєва на «Площі зірок»[en]. На честь цієї події в ДЦКЗ «Росії» пройшов святковий концерт.

Освіта[ред. | ред. код]

Воркутинська філія Ленінградського гірничого інституту ім. Плеханова
Всеросійська творча майстерня естрадного мистецтва
режисерське відділення Ленінградського інституту культури.

Кар’єра[ред. | ред. код]

До естради[ред. | ред. код]

підсобник на цегляному заводі
листоноша
стрічковик-змащувальник на льонопрядильній фабриці

На естраді[ред. | ред. код]

1972 — перший сольний концерт ДК «Шахтарів» (ДКШ), м. Воркута.
1980 — перші сольні концерти в Москві (Лужники, Театр Естради, ЦДКЖ, Олімпійське село);
1981 — перші сольні концерти в БКЗ «Жовтневий», Ленінград.
1981 — перша участь у фіналі фестивалю «Пісня року»;
1981 — участь у конкурсі — фестивалі «Єреван −81», м. Єреван.
1983 — концертна програма «Я просто співак» (18 аншлагових концертів у Ленінграді);
1984 — концертна програма «Біжу по життю»;
1985 — концертна програма «Наодинці з усіма», що стала культовою. Внаслідок черг за квитками на кількох центральних вулицях Ленінграда зупиняється транспортний рух. 10 концертів;
1986 — концертна програма «Зоряний сюжет»;
1987 — концертна програма «Вибране»;
1988, червень — 1989, листопад — рок-опера «Джордано», понад 50 концертів у Москві та Ленінграді. Леонтьєв грає 3 головні ролі (з 4!) — Джордано Бруно, Шута і Сатани;
1988 — шоу «Справа смаку», гастрольний тур по Індії.
1988–1989 — грандіозний гастрольний тур по містах СРСР. Приміром, тільки в одному Новосибірську в 1988 році Леонтьєв дає серію з 27 сольних концертів;
1990 — шоу «Мені здається, що я ще не жив» у ССК «Олімпійському». Гастролі в США, Індії, Німеччині, Ізраїлі.
1993 — шоу «Повний місяць» — перше супер-шоу в Росії.
1994 — шоу «Красуня і Казанова» — перший концерт поп-зірки з симфонічним оркестром в Росії. За участю секс-символу 1960-х Джини Лоллобриджиди.
1996 — шоу «По дорозі до Голлівуду», гастролі в США, Німеччині, Ізраїлі, Канаді.
1998 — концерт на Площі Зірок, сольний концерт на 50-річчя держави Ізраїль (Тель-Авів, 14 травня 1998), гастролі в Німеччині, США та Об’єднаних Арабських Еміратах.
1999 — шоу «Фотограф сновидінь», гастролі в Росії, Україні, Ізраїлі, США, Канаді, Німеччині, Прибалтиці.
2001 — шоу «Безіменна планета», гастролі в Росії, Україні, Прибалтиці, США, Німеччини;
2003 — концертний тур «Шоста життя» (Росія, Україна, США, Німеччина, Ізраїль);
2004, 11-14 березня — сольні концерти в БКЗ «Жовтневий»;
2004, 12 березня — 300-й сольний концерт у Санкт-Петербурзі;
2005 — концертна програма «Валерій Леонтьєв представляє …» (Росія, Україна, Білорусь).
2006–2008 — гастролі в Росії, України, Білорусі, Латвії, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Азербайджані, Ізраїлі;
2009–2010 — ювілейне шоу «Люблю, скучаю, чекаю». Гастролі по США, Ізраїлю, Росії, України, Білорусі, Латвії, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Азербайджані, Австралії.
21-22 жовтня 2011 — ювілейні концерти в Кремлівському палаці з’їздів (шоу «Найкращий назавжди!»);
2012 — гастролі з концертною програмою «Найкращий назавжди!», присвяченої 40-річчю творчої діяльності (Росія, Україна, США);
21-22 жовтня 2012 — ювілейні концерти в Кремлівському палаці з’їздів (шоу «На численні прохання …»;
2013 — гастролі по Россії, Україні, Казахстану.
19, 21, 22 березня 2014 — ювілейні концерти в БКЗ «Жовтневий», Санкт-Петербург; 28 березня 2014 — ювілейний концерт у Кремлівському палаці з’їздів, квітень — тур по Далекому Сходу, травень — по Ізраїлю, липень-серпень — Краснодарський край, Крим.
2015 — творчий вечір Валерія Леонтьєва на «Новій хвилі» в Сочі.

Дискографія[ред. | ред. код]

Муза (1983)
Диалог (1984)
Премьера (1985)
Наедине со всеми (1986)
Бархатный сезон (1986)
Я — просто певец (1988)
Дело вкуса (1990)
Грешный путь (1990)
Ночь (1993)
Полнолуние (1993)
У ворот Господних (1994)
Прикоснись (1994)
По дороге в Голливуд (1995)
Санта-Барбара (1998)
Канатный плясун (1999)
Каждый хочет любить (1999)
Августин (2001)
Кленовый лист (2003)
Ночной звонок (2004)
Падаю в небеса (2005)
Годы странствий (2009, мікстейп-альбом)
Художник (2011, мікстейп-альбом)
Любовь-капкан (2014, мікстейп-альбом)

Музичні премії[ред. | ред. код]

I пpeмія нa Вcecoюзнoму кoнкуpcі нa найкраще виконання піceнь країн coціaлістичної cпівдружності в Ялті (1979).
I пpeмія XVI Международного фестиваля «Золотой Орфей» в Болгарии (1980)
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1980»
«Приз пoпуляpнoсті» нa музикaльнoм фeстівaлe «Єреван — 81» (1981)
«Співак-року-1981» на конкурсі «Естрада-81» (номінація «Соліст року)» (Комсомольская правда 05.02.1982)
«Співак року-1983» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-83»)
«Співак року-1984» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-84»)
«Співак року-1985» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-85»)
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1985»
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1986»
«Найкраща пісня 1987» за підсумками відкритого голосування ІТАР-ТАРС в СРСР («Біла ворона»)
«Співак року-1988» за підсумками відкритого голосування ІТАР-ТАСС
«Співак року-1990» згідно загальносоюзному хіт-параду ТАСС
«Найкраща пісня 1990» згідно загальносоюзному хіт-параду ТАСС «Грішний шлях»
World Music Awards 1991 — «Золотий скрипковий ключ» за найбільшу кількість продаваних дисків в СРСР
«Профі-1991» в номінації «Співак року»
«Овація 1993». Приз — «за неубутна артистизм» (заснована спеціально для Валерія Леонтьєва)
Премія Уряду Москви в області літератури і мистецтва за 1996 рік — за супершоу «Повний місяць» і «По дорозі до Голлівуду»
«ZD Awards 1996» за найкраще шоу року — «По дорозі до Голлівуду»
«Овація 1996» за найкраще шоу-видовище року («По дорозі до Голлівуду»)
«Овація 1996» в номінації «Співак року-1996»
«Пісня року 97» — спеціальні призи «Співак року» та «За величезний внесок у розвиток російської естради»
«Золотий Грамофон 1997» за пісню «Один квиток»
«Овація 1998», премія «Жива легенда»
«Стопудовий хіт 1998» — премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Дев’ять хризантем»
28 березня 1998 — закладення іменної зірки на Площі Зірок (Москва, Красна Площа)
«ZD Awards 1999» за найкраще шоу року — «Фотограф сновидінь»
«Овація 1999» за найкраще шоу-видовище року («Фотограф сновидінь»)
пpемія МВС Росії в галузі літepaтури і мистецтва (1999 рік)
«Золотий грамофон 1999» за хіт «Кожен хоче любити»
«Стопудовий хіт 1999» — премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Кожен хоче любити»
«Стопудовий хіт 2000» премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Августин»
«Золотий грамофон 2000» за хіт «Августин»
«ZD Awards» 2001 за найкраще шоу року — супершоу «Безіменна планета»
«Муз-ТВ 2003» — спеціальний приз «За досягнення в розвитку популярної музики»
«Золотий Грамофон 2005» — спеціальний приз «За внесок у розвиток російської поп-музики»
«Золотий Грамофон 2008» за пісню «Голуби»
«Бог Ефіру 2009» — спеціальний приз «Радіорекорд»
«ZD Awards 2009» — спеціальний приз «Легенда»
«ZD Awards 2014» — «За внесок у розвиток вітчизняної естради»
«Російська Національна музична премія 2015» — «за унікальний внесок у становлення російської естрадної музики».

Євробачення-87[ред. | ред. код]

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну з прихованих раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві просвіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу в престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Георгій Петрович Веселов [міністр культури СРСР] запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана керівництвом КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві культури більшість була настроєна на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1], [2][недоступне посилання з квітня 2019]

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

Лауреат премії Ленінського комсомолу (1985)
Заслужений артист Української РСР (1987)
Народний артист Росії (9 березня 1996)
Премія Уряду Москви в галузі літератури і мистецтва за 1996 рік — за супершоу «Молодик» та «По дорозі до Голлівуду»
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (19 березня 2005) — за великий внесок у розвиток музичного мистецтва
Орден Михайла Ломоносова (АБОП, 2007 рік)
Орден Петра Великого першого ступеня (АБОП, 2007 рік)
Премія Президента Білорусі Через мистецтво – до миру і взаєморозуміння. Вручено Олександром Лукашенком 12 липня 2009.
Орден Пошани (2009) — за великі заслуги в розвитку вітчизняного естрадного мистецтва і багаторічну творчу діяльність
Орден Дружби (2014) — за досягнуті трудові успіхи, значний внесок у соціально-економічний розвиток Російської Федерації, заслуги в гуманітарній сфері, зміцнення законності та правопорядку, активну законотворчу, громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю.
Почесний громадянин Республіки Саха (2014)

Нерухомість[ред. | ред. код]

Квартира в клубному будинку в історичному центрі Москви. Куплена в 1993 році [3]
Вілла в Корал-Ґейблз, Маямі, штат Флорида, США (сусіди — Сільвестер Сталлоне і Мадонна). Придбані в 1996 році
Квартира на Collins Avenue[en], Маямі, штат Флорида, США. Куплена в 2002 році [4]
Квартира в Hallandale Beach[en], штат Флорида, США. Куплена в 2005 році
Вілла в Аліканте, Іспанія (сусіди — Михайло Горбачов, Вікторія Бекхем). Куплена в 2008 році [5] [6]
Леонтьєв має колекцію автомобілів: Rolls-Royce Phantom [7] [8], Bentley Continental GT [9], Aston Martin [10], Maserati, Porsche Cayenne.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Сайт «Миротворець» вніс Валерія Леонтьєва в розділ «Чистилище» через перетин кордону анексованого Криму та концерти, проведені там у 2014 і 2015 роках[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Політ на дельтаплані

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Сайт співака

Источник

Биография Валерия Леонтьева

Валерий Леонтьев – популярный советский и российский певец, народный артист России (1996), обладатель многочисленных музыкальных премий. С именем и имиджем экстравагантного и харизматичного Леонтьева ассоциируется российская эстрада 80-х. Одни из самых известных его песен – это «Дельтаплан», «Августин» и «Казанова», ставшие его визитными карточками.

На фото: Валерий Леонтьев

Детство и семья

Валерий Яковлевич Леонтьев родился в 1949 году в поселке Усть-Уса, что находится в республике Коми. Туда годом ранее приехали родители будущей знаменитости, Екатерина Ивановна и Яков Степанович Леонтьевы, зоотехники.

Валерий был поздним ребенком – когда он родился, его матери уже исполнилось 43 года. У Валерия была старшая единоутробная сестра Майя (1930 г.р.). Отец Валерия умер в 1979 году, мама ушла из жизни в 1996, сестра – в 2005.

Валерий Леонтьев в детстве

Жили они небогато. До 12 лет Леонтьев почти не учился – семья жила в глухой тундре, в деревне Новикбож, в 7 километрах от Усть-Усы. В 1961 году его семья переехала в город Юрьевец Ивановской области, здесь же он и окончил школу.

Маленький Валерий Леонтьев с родителями

В детстве Валерий Леонтьев очень любил рисовать, занимался танцами, посещал драмкружок и солировал в школьном хоре. Всем из его окружения быстро стало ясно, что это подрастает новая звезда. Но мальчик из глубокой провинции и бедной семьи не мог и мечтать о карьере артиста.

Валерий Леонтьев и его старшая сестра Майя

После окончания 8 класса Валерий Леонтьев попробовал поступить в Муромский радиотехнический техникум, однако попытка оказалась безуспешной. Тогда будущий певец вернулся в Юрьевец заканчивать старшие классы. В 1966 году Леонтьев окончил школу и очень хотел поступить на факультет океанологии в Дальневосточный университет во Владивостоке. Однако в семье денег на такую дальнюю поездку не было.

Валерий Леонтьев в юности

Тогда Валерий Яковлевич вспомнил еще об одном своем увлечении – музыке – и отправился в Москву, где подал документы на актерский факультет в ГИТИС. Однако из-за неуверенности в себе в самый последний момент передумал, забрал документы и вернулся домой.

По возвращении в Юрьевец юный Валерий Леонтьев перепробовал целый ряд профессий. В частности, был рабочим на кирпичном заводе, тесемщиком-смазчиком на льнопрядильной фабрике, почтальоном, электриком и портным.

Затем Леонтьев отправился в Воркуту, где поступил на вечернее отделение филиала Ленинградского горного института. Но и здесь он учился без особого желания и на третьем курсе ушел из вуза. Параллельно с учебой молодой человек работал лаборантом в Научно-исследовательском институте оснований и подземных сооружений, а также чертежником в проектном институте. Именно тогда он начал делать первые шаги на эстраде – выступать в коллективах художественной самодеятельности.

Начало музыкальной карьеры

Первый выход будущей звезды на большую сцену состоялся в 1971 году на региональном конкурсе в Воркуте «Песня-71», где Валерий Леонтьев с песней «Карнавал» занял второе место. Свой первый концерт начинающий певец дал 9 апреля 1972 года на сцене воркутинского Дома культуры шахтеров и строителей.

Совсем молодой Валерий Леонтьев

В 1972 году Валерий Яковлевич отправился в Сыктывкар на фестиваль-конкурс среди самодеятельной творческой молодежи «Мы ищем таланты», где одержал победу. После этого Леонтьева как лучшего из пятнадцати конкурсантов направили в Москву на учебу во Всесоюзную творческую мастерскую эстрадного искусства Георгия Виноградова. Впрочем, и здесь завершить обучение ему не удалось.

Через год директор Сыктывкарской филармонии Александр Стрельченко увез группу, в состав которой входил и Валерий Леонтьев, обратно в Сыктывкар. Там Леонтьев начал петь в ансамбле «Мечтатели», а с 1975 года уже значился солистом в группе «Эхо».

Валерий Леонтьев и группа «Эхо» (1975)

Первая программа коллектива получила название «Карнавал на севере», и вышла в 1976 году. Далее была выпущена программа «Улыбка северной земли», с которой Леонтьев и группа «Эхо» объехали практически весь Советский Союз. Впрочем, выступления проходили в основном в провинциальных домах культуры.

Валерий Леонтьев и «Эхо» – «Деревенька моя»

В 1978 году певец все-таки получил образование, окончив заочное отделение Ленинградского института культуры. Спустя год Валерий Леонтьев стал работать в Горьковской филармонии на условии, что организация направит его на музыкальный конкурс в Ялту. Там певец одержал победу за исполнение песни «Памяти гитариста» на музыку Давида Тухманова и стихи Роберта Рождественского.

На фото: Валерий Леонтьев и Роберт Рождественский

Расцвет карьеры

Летом 1980 года Валерий Леонтьев завоевал главную премию 16-го Международного фестиваля эстрадной песни «Золотой Орфей», который проходила в Сопоте (Польша). Там артист представил еще одну песню авторства Давида Тухманова – «Танцевальный час на солнце». Кроме первой премии певец получил специальный приз Болгарского журнала мод «Лада» за лучший сценический костюм.

Сценические костюмы Леонтьева – результат полета фантазии певца

Свои наряды Валерий Яковлевич всегда придумывал и шил сам. Впервые взялся за нитку и иголку в 70-х, когда началась его музыкальная карьера. В голове музыканта рождались яркие образы и причудливые костюмы, достойные самого Элтона Джона. Но когда он пытался объяснить профессиональным портным, что ему нужно, над ним смеялись: достать в СССР такую фурнитуру, ткани таких расцветок было нереально.

В начале карьеры все свои необычные костюмы певец шил сам

Тогда Леонтьев решил сшить сценический костюм сам. Хотя результат не сохранился до наших дней, музыкант хорошо помнит его: приталенная гимнастерка, бриджи, атласный пиджак с вышитым мотыльком и белоснежные лаковые ботинки на платформе. Ткани он покупал у фарцовщиков, что-то по крупицам привозил с зарубежных гастролей.

Леонтьев был дружен с Игорем Тальковым

В 1980 году Валерий Леонтьев пел во всевозможных сборных концертах, в том числе в Театре Эстрады, «Октябрьском» и «Лужниках». А в 1981 году артист завоевал приз популярности на престижном музыкальном фестивале «Ереван-81». Тогда-то в столь успешно начавшейся карьере певца начались проблемы.

Читайте также: Танцы дмитрий комаров

Американские журналисты, присутствовавшие на мероприятии, с одобрением отметили экспрессивную манеру исполнения певца и даже сравнили его с Миком Джаггером. «Неформатность» артиста и комплименты от западных гостей не пришлись по душе советским чиновникам и «руководителям» эстрады, поэтому на некоторое время Леонтьев даже попал в опалу – его несколько лет не показывали по телевидению.

Валерий Леонтьев и Алла Пугачева

Вдобавок ко всему в 1982 году Валерий Леонтьев пережил серьезную операцию – ему удалили опухоль из горла. В это время остро встал вопрос о его будущей певческой карьере. Однако вскоре выяснилось, что Леонтьев все-таки сможет продолжить петь.

На пути покорения советской сцены ему помог известный латвийский композитор Раймонд Паулс, по достоинству оценивший вокальные и артистические данные Валерия. Леонтьев дал 18 концертов под названием «Я просто певец» в Ленинграде, все из которых прошли с аншлагом.

Валерий Леонтьев – «Куда уехал цирк» (1982)

В 1983 году Раймонд Паулс выделил для певца целое отделение в своем авторском вечере в московском концертном зале «Россия». Это был счастливый билет для харизматичного и амбициозного Леонтьева. За годы сотрудничества с Паулсом артист записал одни из своих лучших песен – «Зеленый свет», «Исчезли солнечные дни» и другие.

Валерий Леонтьев и Раймонд Паулс

В этом же, 1983, году ему удалось посотрудничать с другим замечательным композитором – Эдуардом Артемьевым – с песней «Дельтаплан». Динамичная и запоминающаяся мелодия моментально стала популярной, и была признана песней года.

Валерий Леонтьев – Маргарита (1992)

В 1985 году Валерий Леонтьев получил почетную премию Ленинского комсомола, а после этого отправился с концертами в Афганистан вместе с группой артистов. 1986 год ознаменовался для него поездкой в Чернобыль, где певец выступил в поселке Зеленый мыс. Режиссер концерта вспоминад:

Валерий Яковлевич видел, сколько людей под окнами. Как хотят попасть в зал: часа три, пока шел концерт, стояли и не расходились! Вот и решил похулиганить: на песне «Зеленый свет», в проигрыше, выпрыгнул в окно. Оббежал ДК, потом его подхватили на руки, донесли до дверей и буквально втолкнули в зал. Во время концерта артисту один из зрителей подарил цветы. Знающие люди успели предупредить Леонтьева, что брать в руки их крайне опасно. Но, чтобы не обидеть поклонников, Леонтьев принял их, затем незаметно где-то положил.

В 1987 году Леонтьев стал Заслуженным артистом Украины.

Валерий Леонтьев всегда любил провокационные фото

За свою творческую деятельность Валерий Леонтьев выпустил 25 студийных альбомов. Первый, под названием «Муза», увидел свет в 1983 году. В 2017 году певец выпустил новую пластинку «Это любовь», а в 2018-м – сингл «Как Дали».

Валерий Леонтьев – «Как дали» (2018)

Стоит отметить, что свои пластинки Валерий Леонтьев поддерживает концертными программами и танцевальными шоу, которые ставит сам. Забота о костюмах тоже лежит на плечах артиста.

Как менялся Валерий Леонтьев

Леонтьев неоднократно снимался в небольших ролях в кино, а в 1997 году принимал участие в пробах к картине, съемки которой должны были проходить на борту орбитального комплекса «Мир». Однако певец не прошел медицинское обследование. На орбите артист планировал исполнить песни своего диска «По дороге к звездам».

Поддерживать молодость Валерию Леонтьеву помогает пластика

Награды

В 1996 году Валерий Леонтьев стал Народным артистом России. В 1998 году на Площади Звезд у здания ГКЗ «Россия» в Москве был заложен именной знак Валерия Леонтьева.

С Владимиром Путиным

Певец неоднократно становился лауреатом различных музыкальных премий и конкурсов, он рекордное количество раз (11) был признан певцом года. В 2005 году был награжден орденом «За заслуги перед Отечеством” IV степени», а в 2007-м артист получил Орден «Петра Великого I степени» от Академии проблем безопасности обороны и правопорядка, а также орден Михаила Ломоносова.

Личная жизнь Валерия Леонтьева

Валерий Леонтьев всегда оберегал свою личную жизнь от посторонних глаз. Таблоиды приписывали ему романы с Аллой Пугачевой, Лаймой Вайкуле, Лорой Квинт – в общем, со всеми, с кем ему посчастливилось петь. Признала слухи правдивыми только Лора.

Валерий Леонтьев с женой в молодости

Так как певец не афиширует свои любовные похождения, некоторые поклонники решили, что Леонтьев придерживается нетрадиционной ориентации. Но эти слухи далеки от реальности. Уже много лет Валерий Леонтьев женат на бас-гитаристке Людмиле Николаевне Исакович. Ей было 19, а ему – 34. Пара вместе с 1972 года, познакомились они в бытность Людмилы администратором ВИА «Эхо». Официально их отношения были зарегистрированы только в 1998 году. Церемония прошла в Штатах.

Жена Валерия Леонтьева – Людмила Исакович

Жена артиста живет в Майами, куда Леонтьев часто наведывается. Детей у супругов нет. Как признавался певец, сейчас у них скорее брак-дружба: за столько лет страсть угасла, и они проводят вместе где-то 3 с половиной месяца в году, а остальное время общаются по телефону.

После смерти сестры певца в 2005 году пресса начала муссировать слухи о том, что именно она являлась биологической мамой Валерия – якобы она «нагуляла» ребенка, и чтобы скрыть этот факт, родители записали новорожденного как своего сына. Но певец эти слухи опровергает: конечно, утверждал он, с сестрой у него были близкие отношения, он благодарен ей за все, что она для него делала, но мама у него одна – Екатерина Ивановна.

Валерий Леонтьев сейчас

Валерий Леонтьев продолжает концертную деятельность, ежегодно ездит с турами по России и странам ближнего зарубежья.

Валерий Леонтьев в молодости и сейчас

В 2019 году музыкант порадовал поклонников новым альбомом «Я вернусь». Это 24 студийный альбом в его дискографии. Выход пластинки совпал с 70-летием народного артиста.

Валерий Леонтьев – альбом «Я вернусь» целиком

В том же году Леонтьев был награжден премией «Виктория» за вклад в отечественную музыкальную культуру.

Обнаружив ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Валерий Леонтьев – слушать онлайн

Источник